Нове моделювання фізичних процесів в океані під крижаною оболонкою супутника Сатурна Енцелада поставило під сумнів реалістичність сподівань на швидке виявлення позаземного життя. Досі вважалося, що потужні гейзери, які викидають воду з-під поверхні Енцелада у космос, є «шосе» до потенційного життя — місій достатньо було б просто пролетіти крізь ці струмені, щоб отримати зразки. Проте нове дослідження показало, що такі гейзери можуть бути лише «вершиною айсберга», і не відображають повну картину глибинних процесів.
Виявилося, що вода під кригою Енцелада поводиться не так, як очікували досі. Замість того, щоб перемішуватися вертикально й викидати на поверхню хімічні сліди життя, океан виявляє схильність до формування шарів, що не змішуються. Цей ефект відомий на Землі як «зворотна стратифікація»: у прісноводних озерах взимку охолодження зверху не викликає конвекцію, бо вода при нульових температурах розширюється і легшає. Схожий ефект може виникати і в солонуватій воді Енцелада, якщо вміст солей нижчий за 20 грамів на кілограм.
Вчені побудували кілька сценаріїв внутрішньої динаміки Енцелада і дійшли висновку, що зони поблизу полюсів, де зосереджені гейзери, можуть бути найбільш стратифікованими. Тобто частинки, які могли б містити свідчення біологічної активності — як-от органічні молекули чи хімічні біомаркери — можуть бути замкнені в глибинах на сотні тисяч років. За цей час навіть сліди життя можуть розпастися, перш ніж дістануться поверхні.
Це відкриття підриває надії на прості та недорогі місії з аналізом викидів з гейзерів. Альтернативні проєкти — наприклад, розробка роботів-змій, які проникатимуть крізь тріщини в крижаній оболонці — усе одно дозволять дістатися лише до верхніх шарів океану. Справжня біологічна активність, якщо вона існує, може бути локалізована в районі гідротермальних джерел на дні океану, які недосяжні для сучасної техніки.
Хоч Енцелад лишається ближчим за віддалені екзопланети, ймовірність взяти зразок саме з того місця, де є життя, виявляється майже такою ж складною. Це ще один приклад того, як фізика здатна втрутитися навіть у найоптимістичніші космічні плани людства.
Нове моделювання фізичних процесів в океані під крижаною оболонкою супутника Сатурна Енцелада поставило під сумнів реалістичність сподівань на швидке виявлення позаземного життя. Досі вважалося, що потужні гейзери, які викидають воду з-під поверхні Енцелада у космос, є «шосе» до потенційного життя — місій достатньо було б просто пролетіти крізь ці струмені, щоб отримати зразки. Проте нове дослідження показало, що такі гейзери можуть бути лише «вершиною айсберга», і не відображають повну картину глибинних процесів.
Виявилося, що вода під кригою Енцелада поводиться не так, як очікували досі. Замість того, щоб перемішуватися вертикально й викидати на поверхню хімічні сліди життя, океан виявляє схильність до формування шарів, що не змішуються. Цей ефект відомий на Землі як «зворотна стратифікація»: у прісноводних озерах взимку охолодження зверху не викликає конвекцію, бо вода при нульових температурах розширюється і легшає. Схожий ефект може виникати і в солонуватій воді Енцелада, якщо вміст солей нижчий за 20 грамів на кілограм.
Вчені побудували кілька сценаріїв внутрішньої динаміки Енцелада і дійшли висновку, що зони поблизу полюсів, де зосереджені гейзери, можуть бути найбільш стратифікованими. Тобто частинки, які могли б містити свідчення біологічної активності — як-от органічні молекули чи хімічні біомаркери — можуть бути замкнені в глибинах на сотні тисяч років. За цей час навіть сліди життя можуть розпастися, перш ніж дістануться поверхні.
Це відкриття підриває надії на прості та недорогі місії з аналізом викидів з гейзерів. Альтернативні проєкти — наприклад, розробка роботів-змій, які проникатимуть крізь тріщини в крижаній оболонці — усе одно дозволять дістатися лише до верхніх шарів океану. Справжня біологічна активність, якщо вона існує, може бути локалізована в районі гідротермальних джерел на дні океану, які недосяжні для сучасної техніки.
Хоч Енцелад лишається ближчим за віддалені екзопланети, ймовірність взяти зразок саме з того місця, де є життя, виявляється майже такою ж складною. Це ще один приклад того, як фізика здатна втрутитися навіть у найоптимістичніші космічні плани людства.
